Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2014 року Справа № 910/11222/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Куровського С.В.розглянувши касаційну скаргуУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Наталії Анатоліївнина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 року у справі господарського суду№ 910/11222/14 міста Києваза позовомПАТ "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Наталії Анатоліївнидо ТОВ "Юджин"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ "Акус"про стягнення 300 964, 34 дол. США, що еквівалентно 3 536 677, 71 грн. у судовому засіданні взяли участь представники :

ПАТ "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Наталії Анатоліївни: Брайко С.А. (довіреність №10/00-163 від 12.09.2014 року),ТОВ "Юджин":Парненко А.А. (довіреність від 19.06.2014 року),ТОВ "Акус":не з'явилися.В С Т А Н О В И В :

06.06.2014 року ПАТ "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Наталії Анатоліївни (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Юджин" (далі - відповідача) про стягнення 300 964, 34 долари США, що по курсу НБУ станом на 27.05.2014 року еквівалентно 3 536 677, 71 грн., та становить заборгованість відповідача-позичальника перед банком за кредитним договором №1-0047/13/11-KL від 28.05.2013 року (том 1, а.с. 5 - 78).

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року (суддя Пукшин Л.Г.) позов задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача прострочену заборгованість з повернення кредитних коштів в розмірі 275 670, 44 доларів США, прострочену заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 11 808, 64 доларів США, пеню за несвоєчасне повернення кредитних коштів в розмірі 10 092, 60 доларів США, пеню за несвоєчасне повернення нарахованих процентів в розмірі 3 392, 66 доларів США, стягнено з відповідача в доход Державного бюджету України 70 733, 55 грн. судового збору за подання позову (том 1, а.с. 221 - 229).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 06.08.2014 року та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи неповнотою дослідження місцевим господарським судом обставин справи, невірним застосуванням норм матеріального права при вирішенні даного спору та невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, фактичним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 року, поряд з іншим, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ "Акус" (далі - третя особа) (том 2, а.с. 33 - 36).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Іоннікової І.А., суддів: Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року у даній справі скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові, стягнено з позивача на користь відповідача 35 366, 78 грн. судового збору за подання апеляційної скарги (том 2, а.с. 61 - 69).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 05.11.2014 року, а рішення суду першої інстанції від 06.08.2014 року залишити в силі, аргументуючи порушенням апеляційним судом норм матеріального права, зокрема, статей 599, 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 36, 45, 48, 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Позивач зазначив про невідповідність фактичним обставинам справи висновків апеляційного суду про припинення зобов'язання відповідача з повернення спірних кредитних коштів до моменту введення тимчасової адміністрації банку шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, заперечуючи своєчасне подання заяви про зарахування зустрічних вимог до банку та можливість проведення ним самого зарахування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 05.11.2014 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників позивача та відповідача, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, за змістом кредитного договору, банк є кредитором позичальника з майновими вимогами про повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1058 та частини 1 статті 1060 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Отже, фізична або юридична особа, яка внесла кошти на депозит в установі банку, є кредитором банку з майновими вимогами щодо одержання процентів або іншого доходу, обумовленого договором банківського вкладу, за користування банком грошовими коштами вкладника, а також повернення суми вкладу після закінчення строку дії договору банківського вкладу (депозиту) або на першу вимогу вкладника.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні на обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, за договором відступлення права вимоги (цесії) відбувається заміна однієї із сторін первісного зобов'язання на певних, визначених договором цесії умовах.

Згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною; випадки, коли залік зустрічних однорідних вимог не допускається, визначені положеннями статті 602 ЦК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог, в момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов'язанні.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 28.05.2013 року між позивачем, як кредитором, та відповідачем, як позичальником, укладено кредитний договір №1-0047/13/11-KL, за умовами якого банк надає позичальнику кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (вибірки) на засадах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах кредитного ліміту в розмірі 10 000 000 доларів США; позичальник, у свою чергу, зобов'язався вчасно погашати кредитору заборгованість за кредитом, а також сплачувати на його користь проценти та комісії в розмірі, в строки (терміни) та на умовах, визначених цим договором; фіксована процентна ставка, яка встановлюється на весь період дії цього договору, становить 12,75 % річних; кінцевий термін погашення позичальником заборгованості за кредитом сторонами визначено як 28.11.2013 року (пункти 1.1., 1.2., 1.4., 3.2. договору) (том 1, а.с. 11 - 22).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, до зазначеного кредитного договору позивачем та відповідачем неодноразово вносилися зміни (том 1, а.с. 24 - 27). Так, 28.11.2013 року сторони уклали Договір про внесення змін №3 до Кредитного договору №1-0047/13/11-KL від 28.05.2013 року, згідно з яким пункти 1.2. - 1.4. зазначеного договору викладено у новій редакції, зокрема, збільшено кредитний ліміт до 13 610 000 доларів США, уточнено цільове використання кредиту, встановлено, що кінцевим терміном погашення позичальником кредитної заборгованості є 05.03.2014 року.

Судами встановлено та сторонами у справі не заперечуються обставини надання позивачем відповідачу за період з 28.05.2013 року по 30.01.2014 року кредитних коштів згідно із заявками відповідача на загальну суму 13 275 670, 44 доларів США (том 1, а.с. 28 - 53); сума заборгованості за кредитом, погашена позичальником, становить 13 000 000 доларів США (том 1, а.с. 124-125).

Судами встановлено, що згідно позовної заяви та розрахунку позивача, станом на 27.05.2014 року у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за спірним кредитним договором, у відповідача виникла заборгованість на загальну суму 300 964, 34 доларів США, що по курсу НБУ станом на 27.05.2014 року еквівалентно 3 536 677, 71 грн., а саме: з повернення кредитних коштів на суму 275 670, 44 доларів США, за нарахованими процентами на суму 11 808, 64 доларів США та зі сплати пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за простроченим кредитом та процентами на суму 13 485, 26 доларів США, що й стало підставою для звернення позивача-кредитодавця до відповідача-позичальника з позовом у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 14.03.2013 року, відповідно до Генерального договору банківського вкладного (депозитного) рахунку №160 від 07.11.2012 року, між позивачем (банк) та третьою особою - ТОВ "Акус" (вкладник) укладено Договір банківського вкладу (депозиту) "Строковий" №160/2, за умовами якого вкладник розміщує на депозитному рахунку грошові кошти на суму 340 485 доларів США строком з 14.03.2013 року по 13.03.2014 року (пункт 1 договору) (том 1, а.с. 100); на виконання умов зазначеного договору вкладник вніс на відкритий йому позивачем депозитний рахунок обумовлену договором суму грошових коштів (том 1, а.с. 101-102).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 13.03.2014 року між відповідачем та третьою особою ТОВ "Акус" укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), згідно з яким третя особа відступила відповідачу право розпоряджатися грошовими коштами в розмірі 341 884, 25 долари США, які знаходять на депозитному рахунку третьої особи у банку-позивача (том 1, а.с. 97 - 99).

Також, апеляційним судом встановлено, що 13.03.2014 року третьою особою на адресу позивача направлено повідомлення про відступлення на користь відповідача належних йому, як владнику, майнових прав за договором банківського вкладу (депозиту) "Строковий" №160/2 від 14.03.2013 року, яке зареєстровано позивачем за №1539 13.03.2014року (том 1, а.с. 103); у свою чергу відповідач, як правонаступник вкладника та позичальник кредитних коштів банку, направив в цей же день - 13.03.2014 року на адресу банку заяву №1/13-03 про припинення його зобов'язань за кредитним договором №1-0047/13/11-KL від 28.05.2013 року на загальну суму 280 156, 59 доларів США зарахуванням його зустрічних вимог до банку щодо повернення депозитних коштів, які він (відповідач) набув на підставі договору відступлення права вимог (цесії) від 13.03.2014 року (том 1, а.с. 104 - 106).

Судами встановлено, що зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке було заявлено відповідачем 13.03.2014 року (у день закінчення строку дії спірного договору банківського вкладу), позивачем здійснено не було з посиланням на обставини ненадходження такої заяви на адресу банку; при цьому, 13.03.2014 року, керуючись положеннями пункту 4.3. Генерального договору банківського вкладного (депозитного) рахунку №160 від 07.11.2012 року, в рамках якого укладався спірний депозитний договір, банк перерахував на поточний рахунок третьої особи-вкладника спірну суму депозитних коштів у зв'язку із закінченням строку дії договору банківського вкладу за №1543 (том 1, а.с. 202 - 204, 206).

Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що припинення зобов'язання відповідача перед банком-позивачем з повернення кредитних коштів шляхом заліку їх зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 ЦК України не є можливим, оскільки на момент звернення відповідача, як правонаступника третьої особи-вкладника, до банку зі заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язання банку перед третьою особою щодо повернення депозиту та процентів за депозитом припинилося у зв'язку з його виконанням, проведеним належним чином (шляхом перерахування банком депозитних коштів на поточний рахунок третьої особи у цьому ж банку в день закінчення строку дії договору банківського вкладу - 13.03.2014року).

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, не погодився з оцінкою доказів у справі, здійсненою судом першої інстанції, скасував прийняте у справі рішення від 06.08.2014 року та прийняв нове про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, згідно з пунктом 7 договору банківського вкладу (депозиту) "Строковий" №160/2 від 14.03.2013 року, у разі дострокового повернення всього вкладу або його частини за ініціативою вкладника, вкладник письмово повідомляє банк про свої наміри за 7 робочих днів до дати отримання вкладу або його частини, зазначених в листі вкладника (том 1, а.с. 100).

Апеляційним судом встановлено, що 13.03.2014 року банк перерахував, без будь-якої заяви вкладника (третьої особи), на його поточний рахунок кошти, які належало виплатити за умовами договору банківського вкладу (депозиту) "Строковий" №160/2 від 14.03.2013 року, строк розміщення яких на депозиті було визначено з 14.03.2013 року по 13.03.2014 року (том 1, а.с. 206, 100).

Відповідно до статей 251 - 254 ЦК України, строками є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок; якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Апеляційний суд встановив, що останнім днем згідно договору банківського вкладу (депозиту) "Строковий" №160/2 було 13 березня 2014 року - четвер, робочий день. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що строк зберігання коштів на депозитному рахунку закінчився о 24 год. 00 хв. 13 березня 2014 року.

З огляду на встановлене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставне перерахування банком (позивачем) 13.03.2014 року без відповідної заяви вкладника про дострокове розірвання договору грошових коштів депозитного вкладу на поточний рахунок третьої особи, з порушенням порядку, визначеного умовами договору банківського вкладу (депозиту) "Строковий" №160/2. Апеляційний суд зазначив, що такі дії банку не підтверджують припинення зобов'язання банку за договором банківського вкладу №160/2 в розумінні статті 599 ЦК України.

При цьому, апеляційним судом відхилено, як необґрунтовані, доводи позивача про ненадходження на його адресу 13.03.2014 року повідомлення третьої особи про відступлення відповідачу своїх майнових прав, як владника, за спірним депозитним договором та заяви відповідача про припинення кредитного зобов'язання зарахуванням його зустрічних однорідних вимог до банку-позивача. Суд апеляційної інстанції встановив наявність в матеріалах справи належним чином засвідченої фотокопії заяви відповідача про зарахування №1/13-03 від 13.03.2014 року з відміткою про її отримання банком-позивачем та відтиском печатки банку, а оригінал зазначеної заяви оглянуто колегією суддів апеляційного суду у судовому засіданні від 05.11.2014 року.

З огляду на встановлені обставини справи та виходячи з меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції відповідно до положень статті 101 ГПК України, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в позові банку до відповідача про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, у зв'язку з припиненням кредитного зобов'язання відповідача-позичальника перед банком-кредитодавцем зарахуванням їх зустрічних однорідних вимог, проведеним до моменту введення тимчасової адміністрації банку-позивача, яка введена згідно Рішення №14 Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14.03.2014 року.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, а доводи позивача за змістом касаційної скарги про неналежну оцінку апеляційним судом обставин справи на предмет можливості заліку зустрічних вимог сторін даного спору з посиланням на докази, прийняті до уваги та спростовані апеляційним судом, зводяться до намагання переконати суд касаційної інстанції здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду відповідно до статті 1117 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом положень частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими встановлено заборону на здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог у зобов'язаннях, стороною яких є неплатоспроможний банк, щодо якого введено тимчасову адміністрацію, колегія суддів касаційного суду відхиляє з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини звернення відповідача до банку-позивача зі заявою №1/13-03 про зарахування зустрічних однорідних вимог 13.03.2014 року, тоді як тимчасову адміністрацію щодо ПАТ "Банк Форум" було запроваджено з 14.03.2014 року відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №14 від 14.03.2014 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про залишення без змін постанови Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 року у справі №910/11222/14, а касаційної скарги позивача - без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Наталії Анатоліївни залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 року у справі №910/11222/14 залишити без змін.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

С.В. Куровський